5 лютого 2019 року Всеукраїнська асоціація компаній з міжнародного працевлаштування на базі Українського національного інформаційного агентства провела круглий стіл, обговоривши питання «Чи потрібно Україні наслідувати приклад розвинутих країн світу та запроваджувати програми із залучення трудових мігрантів з інших країн?»
Як зазначив Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування: для зростання економіки країни необхідно створювати нові робочі місця, а в умовах виїзду українців на роботу за кордон, державі буде все складніше виконувати свої соціальні функції, сплачувати пенсії та підтримувати рівень медичного забезпечення.
Він переконаний, що Україна стоїть на порозі гострої нестачі робочих рук. У першу чергу цьому сприяє від’їзд активних і працьовитих українців на роботу за кордон, на другому місці стоять проблема війни в Україні, демографічна криза, а також зростання кількості населення пенсійного віку.
“Україна повинна наслідувати досвід східних країн по залученню трудових мігрантів, але робити це з розумом, щоб сюди не пішла навала людей. Це єдиний вихід, який приведе країну до «економічного дива». Безперечно потрібно залучати інвестиції в Україну для того, щоб розвивати питання трудових мігрантів і захисту власних людей, що працюють за кордоном”, – сказав Воскобойник.
“Беручи до уваги тенденції розвитку східних країн, які відбувалися в 90-х роках, можна побачити, що з Польщі емігрували 2,5 млн. поляків, з Румунії – 3,5 млн. людей, а населення Литви скоротилося з 3,2 мільйона людей до 2,5 млн. і продовжує скорочуватися навіть зараз. Якщо спиратися на дані офіційної статистики, в 2011 році в Болгарії 2,1 млн. населення країни жили в еміграції”, – розповів експерт.
Він наголосив на тому, що відтік населення з цих країн відбувався не через військові дії або економічну кризу, а через великий розрив у доходах жителів країн східної та західної Європи. Як наслідок, у Польщі у 2004-2006 роках відбулося обговорення і було прийнято рішення започаткувати залучення трудових мігрантів. З метою збереження чистоти нації та запобігання розмитості власного населення, було укладено договір, у якому визначили 6 країн із яких Польща була готова приймати трудових мігрантів: Україна, Білорусь, Молдова, Вірменія, Грузія та Росія. Уже зараз цей список розширюється і активно ведуться переговори з представниками Філіппін, Індонезії та В’єтнаму.
Олексій Антипович, керівник соціологічної групи «Рейтинг» підтвердив слова організатора заходу, що масовий виїзд українців за кордон – це масштабна загроза для України. Це питання досить давнє, але на сьогоднішній день є найактуальнішим. У січні 2019 року було проведено опитування, яке допомогло встановити основні загрози для України. На думку 55% населення найважливішою і найактуальнішою загрозою є саме масовий виїзд українців за кордон.
У грудні 2018 року на базі 40 тис. респондентів України було проведено соціологічне опитування, яке показало основні настрої, що панують у сучасному українському суспільстві і визначило ключові проблеми, що турбують населення та спонукають до виїзду за кордон. На першому місці, за даними опитування, стоїть військовий конфлікт на Сході України, друге місце займає проблема хабарництва і корупції у владі і лише на третьому та четвертому відсутність нормальних умов для працевлаштування, безробіття і низький рівень заробітних плат і пенсій відповідно.
Стосовно питань оцінки можливостей українців, було визначено, що лише 8% громадян України оцінили свої можливості знайти роботу у власній області як відмінні і 15% – як непогані. Серед них ключові позиції займають жителі м. Київ, Закарпатської та Житомирської областей відповідно. “Проблемою у цьому рейтингу є те, що жителі Закарпатської області настільки інтегровані у життя сусідніх держав, що для них поставлене питання оцінки можливостей знайти роботу у власній області не викликало ніяких труднощів, бо вони перетинають кордони суміжних держав і також вважають їх своєю областю. Інтеграція є надто великою”, – розповів експерт.
Повертаючись до обговорення можливостей українців, було піднято питання щодо зайнятості у власному бізнесі та підприємництві. 7% українців уже мають власну справу, а 32% – хотіли б займатися підприємництвом, із яких 17% – однозначно, а 15% – швидше хотіли б. Тобто запит на підприємництво є досить високим в Україні. (слайд 4) На питання скільки українців хотіли б поїхати на роботу за кордон, 35% громадян дали стверджувальну відповідь, але основним фактом, який може повернути цих громадян на Батьківщину є підприємництво. Кожен другий респондент (52%) зазначив, що він буде інвестувати зароблені за кордоном гроші у власну справу в Україні. Згідно зі статистикою, це люди, які мають певний рівень статків і які хочуть підтримувати та примножувати їх, активні, такі, що готові виходити із зони власного комфорту та підтримувати економіку України за рахунок зароблених коштів за кордоном. (слайд 5, слайд 6)
Таким чином, можна зробити висновок, що позитивним кроком, який має стати основною програмною тезою нового законодавства України є стимулювання розвитку підприємництва.
Елла Лібанова, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, озвучила основні цифри останнього демографічного прогнозу Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України до 2030 року. Відповідно до її слів чисельність населення України до 2030 року продовжить скорочуватися незалежно від міграційних процесів і рівня життя людей, народжуваності, смертності. За даними Інституту демографії на 2019 рік кількість населення України з Донбасом без урахування жителів Криму становить 42.2 млн. осіб, а вже на початку 2031 року ця цифра впаде до відмітки в 39.5 млн. осіб. Говорячи про чисельність реального працездатного населення (20 – 64 роки), пані Е. Лібанова відзначила, що у 2019 році їх нараховується 26.9 млн. осіб, а вже на початок 2031 року ця кількість скоротиться до 24 млн. осіб.
Вона наголосила, що тенденція західних та північноатлантичних країн до відкриття ринків праці для країн третього світу – це крок не для розвитку останніх, а для підтримки економічної життєдіяльності перших. Ще однією негативною тенденцією є поляризація ринків праці. Якщо довгий час основним контингентом на ринку праці були особи середньої кваліфікації незалежно від спеціальностей, то зараз попитом користуються люди найвищої кваліфікації і низької кваліфікації. Середина – провалюється. Якщо так відбувається на європейських та американських ринках, то вже через 5 років ця проблема дійде і до України. А це дуже невтішні перспективи, оскільки наша країна масово готує спеціалістів саме середньої кваліфікації і вже менше найвищої і низької. Але з іншого боку, це відкриває непогані перспективи з точки зору залучення трудових іммігрантів. Ясна річ, що на роботу до України не поїдуть жителі європейських країн. Скоріше за все це будуть представники бідніших країн, які імовірно будуть претендувати на робочі місця низької кваліфікації, що в свою чергу вирівняє вищезгадану проблему.
Наступна проблема в питанні залучення трудових мігрантів – це спроможність української сторони забезпечити відповідний рівень заробітних плат. Необхідно, щоб цей рівень зарплат був не лише достатнім для задоволення життєвих потреб (оплата комунальних послуг, покриття власних витрат). На сьогоднішній день, ми маємо шалену проблему у нашому законодавстві, яке всіма силами намагається забезпечити «найбільш вразливих» за рахунок середнього класу. А по факту, саме ці люди їдуть на роботу за кордон і збагачують економіку нашої країни. Єдиним правильним рішенням є зміна соціальної політики України. Сьогодні вона спрямована на те, щоб максимально справедливо розділити той бюджет, який існує. Але це принципова помилка, оскільки соцполітика має бути спрямованою на мотивацію всіх верств населення до заробітку. Якщо половина сімей в Україні отримує субсидію для оплати комунальних послуг, у них автоматично формуються утриманські настрої.
Підводячи підсумки круглого столу було визначено основну ціль – необхідність внесення змін до вітчизняного законодавства для залучення трудових мігрантів з інших країн. Через нестачу робочої сили Україні вже сьогодні потрібно застосувати досвід Польщі і почати обговорення внесення змін дочинних нормативно-правових актів.
Автори: Ведмідь В. Куротчин Л.