Десять шоків України

В Україні у 2014 році внаслідок форс-мажорного розвитку подій та в результаті переплетіння низки вкрай негативних шоків та ризиків почала формуватися “нова економічна парадигма” – НЕП.

Можна умовно визначити десять шоків, комбінація та стрімке розгортання яких протягом року призвели до виникнення в Україні НЕПу.

Це шоки “втрачених можливостей” і неконкурентоспроможності, “27-4”, експорту і втрати ринків, бюджетний та енергетичний шоки, девальваційний шок і шок падіння доходів, шок платіжного балансу, банківської кризи і борговий шок.

1. Шок “втрачених можливостей” та неконкурентоспроможності

Одним з головних чинників виникнення у 2014 році “нової економічної парадигми” можна вважати втрачені Україною з моменту отримання незалежності шанси реформувати економіку на реальних засадах ринкової економіки та забезпечити стале зростання доходів населення вище рівня 1990 року.

Україна – ледь не єдина пострадянська країна, якій не вдалося досягнути рівня розвитку 1990 року. У 2014 році ВВП країни становитиме, за оцінками, лише 64% від ВВП 1990 року. Середні темпи зростання світової економіки у 2012-2014 роках в рази вищі за економічну динаміку в Україні.

Країна втрачає і, очевидно, втрачатиме свої позиції у світовий економіці. В цілому за 2010-2014 роки частка України у світовому ВВП скоротилася з 0,41% до 0,38%. Внаслідок дії цього шоку існує реальна загроза економічної маргіналізації України до рівня найбідніших країн, що розвиваються.

Про наслідки “ринкової” трансформації упродовж 1991-2014 років свідчать наступні параметри.

1. Частка сировинної складової у структурі економіки становить 70%.

2. Протягом 1990-2012 років частка наукоємних галузей – машинобудування, легка промисловість, верстатобудування, приладобудування, радіоелектроніка, виробництво турбін, авіабудування, автомобілебудування – знизилася у структурі промисловості з 31% до 12%.

3. У той же період частка чорної металургії виросла з 11% до 22%.

4. Зношеність основних фондів зросла з 43,7% у 2000 році до 77,3% у 2013 році.

Крім металургії, на яку припадає майже 40% експортної виручки, інші конкурентоспроможні галузі української економіки також сировинні і є переважно орієнтованими на експорт: АПК, хімічна та видобувна промисловість.

Шок “втрачених можливостей” загострюється у 2014 році тим, що в економіці розгортається масштабна ресурсна криза. Виробництво електроенергії у січні-жовтні 2014 року скоротилося порівняно з аналогічним періодом 2013 року на 5,2%, вугілля – на 24%, коксу – на 19%, хімічної продукції – на 14%.

Результатом “втрачених можливостей” і неконкурентоспроможності стало формування в країні периферійної рентно-олігархічної сировинної економіки.

Хронічно накопичувалися структурні та макроекономічні дисбаланси, суттєво слабшали успадковані фактори міжнародної конкурентоспроможності, що спричинило один з найнижчих у Європі рівнів ВВП на душу населення.

Цій моделі не потрібні інновації, оскільки вона паразитує на таких “стовпах”: високій залежності ВВП від сировинного експорту, вузькому і нерозвинутому внутрішньому ринку, високому ступені диференціації доходів, рентно-корупційному перерозподілі бюджетних ресурсів.

При відсутності масштабного припливу інвестицій і зовнішньої фінансової допомоги подальша “еволюція” цієї моделі на фоні шоків, що мають, як мінімум, середньострокову перспективу, скоріш за все, призведе до затяжної депресії навіть у разі суттєвого покращення загальносвітової економічної кон’юнктури.

2. Шок “27-4”

Цей шок виник внаслідок фізичного випадіння з економічного обороту значної частини території країни та розташованих на ній великих промислових підприємств, які формували основу цілих галузей та експорту.

Оскільки перспективи припинення конфлікту та швидкого повернення втрачених територій є невизначеними, повний ефект цього шоку для економіки достатньо важно спрогнозувати, навіть у середньостроковій перспективі.

Незважаючи на відносно невелике значення АРК для української економіки, її анексія негативно впливатиме через кооперативні відносини з іншими регіонами країни. Втрата Криму оцінюється деякими експертами 3,9-4,2% ВВП.

Набагато більший вплив має ситуація у східних областях.

По суті, українська тяжка та обробна промисловість базувалися на двох регіональних вузлах: Донбасі і ланцюгу Дніпропетровськ – Запоріжжя. Упродовж 2014 року один з цих регіональних промислових вузлів випав з економічного обороту країни.

На східний регіон – Донецька та Луганська області – припадає до 16% ВВП країни, у тому числі 25% промисловості і 7% продукції сільського господарства.

Ключовими галузями регіону є видобувна промисловість – 77% вугілля і 23% залізної руди, видобутих в країні, металургія – 27% сталі і 57% напівфабрикатів, хімічна промисловість – 29%, машинобудування – 23%, енергетика – 21%, харчова промисловість – 10%. Частка товарного експорту двох областей – 23,2%.

Руйнування найбільшого промислового району матиме системний і, очевидно, тривалий вплив на українську економіку, особливо на економіку суміжних областей. У тій чи іншій мірі це зачіпає майже усі галузі виробництва, у тому числі гранично далекі від областей, охоплених конфліктом.

Шок “27-4” ставить у “проблемну зону” 16-20% ВВП вартістю 240-300 млрд грн. Вплив війни на сході країни на зниження темпів зростання оцінюється у 2014 році 0,5-1%, коли падіння реального ВВП на кінець року сягне 7-9% у річному вимірі.

3. Шок експорту та втрати ринків

Конфлікт на сході України, “закриття” ринку Росії та поглиблення економічної кризи можуть призвести до суттєвого зменшення частки експорту – до 10-20% – і, відповідно, значної втрати валютних надходжень – 6-12 млрд дол.

Звуження або закриття ринку РФ матиме вкрай негативний вплив на торговельний, поточний та платіжний баланс країни. Частка Росії та країн СНД в експорті України перевищувала 40%. Україна експортувала до Росії продукцію машинобудування, хімічної промисловості та продукти харчування.

На думку експертів, товарообіг з Росією може впасти у 2014 році ще на 20-30%, тобто з 25 млрд дол у 2013 році до 18-20 млрд дол.

За оцінками, експортний шок разом із зростанням конкуренції з боку китайських виробників призведе до падіння річної виплавки сталі в Україні з 32,7 млн тонн у 2013 році до 26-28 млн тонн у період після 2015 року.

Найбільших втрат від закриття ринку РФ може зазнати металургійна галузь – більше 1,6 млрд дол на рік, виробництво залізничної продукції – 0,9 млрд дол, труб – 0,5 млрд дол, електронного приладобудування – 0,33 млрд дол.

Втрати АПК оцінені 0,62 млрд на рік. Найбільшими вони були від припинення експорту м’яса, молока та овочів. Однак збільшення обсягів експорту продукції до країн ЄС у 2014 році дозволило частково перекрити втрати на російському напрямку. За дев’ять місяців у Європу було поставлено продуктів на 150 млн дол.

Додатковим каналом впливу для економіки України стане припинення співпраці із РФ у військово-оборонній галузі. За даними SIPRI, у 2013 році Україна посідала десяте місце в списку найбільших експортерів озброєнь і військової техніки. Військовий експорт країни становив 589 млн дол.

Очолює рейтинг Росія – 8,3 млрд дол, на другому місці – США з 6,2 млрд дол, на третьому – Китай з 1,8 млрд дол. Згортання програм українсько-російського військового та космічного будівництва призвело до симетричної деградації ВПК і космічної галузі в обох країнах.

Крім критичної залежності від російського газу і ядерного палива, Україна “сіла” ще й на вугільну “голку”. Запаси антрациту у зв’язку із “шоком 27-4” обвалилися на чверть. Саме на такому вугіллі працює половина з 14 великих українських ТЕС.

Вже укладено договори на поставку більш ніж 1 млн тонн енергетичного вугілля, половина з якого є де-факто реекспортом українського вугілля через РФ.

Україна є значним експортером робочої сили. Перекази трудових мігрантів не один рік залишаються головним джерелом притоку валюти в країну. У 2013 році, за даними НБУ, обсяг грошових переказів зріс на 13,4% до 8,5 млрд дол і знову перебільшив рівень іноземних інвестицій – 5,7 млрд дол.

За прогнозами Світового банку, обсяг переказів заробітчан у 2014 році може досягти 9 млрд дол. Експортують працю, в основному, західні області.

Росія ж є значним імпортером робочої сили з України.

Наразі невідомо, як вплине ускладнення стосунків з Москвою на обсяги валютних надходжень від трудової міграції. Проте вже зараз зрозуміло, що через банківську кризу та адміністративні валютні обмеження значна частка цих надходжень омине банківську систему і поповнить тіньовий грошовий обіг.

Постійно падає частка товарів вітчизняного виробництва, які виштовхуються з внутрішнього ринку більш конкурентним імпортом. Протягом останніх п’яти років імпорт хронічно випереджає експорт, а різниця між ними часом досягає 8% ВВП.

Крім того, у структурі внутрішнього товарообігу, починаючи з 2012 року, частка українських товарів скоротилася до 59-55% порівняно з 70% у 2005 році. Отже, внутрішніх доходів у країні стає все менше, а значення зовнішніх кредитів зростає.

Чи компенсує створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС втрати української економіки від експортного шоку?

За розрахунками Oxford Economics, довгостроковий ефект від реалізації “глибокої та всебічної” ЗВТ – при припущенні, що цьому буде активно протидіяти РФ, – може дати збільшення ВВП лише на 3,3% до 2025 року.