Стаття присвячена аналізу геополітиччних, конфліктологічних, стратегічних інтересів України, що здатні реалізуватися в межах Південного вектору геополітики держави шляхом раціональної та прагматичної співпраці з трансрегіональним лідером регіону – Туреччиною.
Мета дослідження – виявити напрямки пріоритетної співпраці між Україною та Туреччиною в Чорноморському регіоні для ефективної реалізації геостратегічних інтересів України, та закономірності розвитку систем у політичному захисті держав під час кризових ситуацій та сучасних воєнно-політичних конфліктів. Використання міждисциплінарного підходу та методів аналітичного, порівняльного аналізу дали можливість дослідити і проаналізувати еволюцію ціннісно-ідеологічних навантажень, що домінують в реалізації Східного або Західного геополітичних векторів. Врахування політико-соціоконфліктологічних дисбалансів та інтеграційні обмеження виявили прагматично обумовлений напрямок реалізації рівновіддаленої зовнішньої політики тривимірного формату, як альтернативний вектор двосторонньої співпраці з Туреччиною, спільні позиції з якою забезпечать прискорений розвиток України та дозволять уникнути тиску зі сторони Європейського Союзу та Російської Федерації. Оборонний тип геостратегії розглядається спільним знаменником в співпраці країн, забезпечуючи більш сильну взаємодію на рівні обміну досвідом щодо проведення військових операцій, воєнно-політичних конфліктів у Сирії та Сході України, вирішення проблем із сепаратистськими регіонами, впровадженням програм для біженців та внутрішньо переміщених осіб, виробленні паритетного просування інтеграції Туреччини та України до ЄС.
Ключові слова: геополітика, стратегія співдружності, конфлікт, воєнно-політичний конфлікт. гібридна війна.
Повний текст статті англійською мовою: https://www.degruyter.com/document/doi/10.1515/spp-2022-0006/html
